Ти знав про все, ти бачив мою спину.
Там крил нема. І шрамів не лишилось.
Я - янгол, дух тілесної ряднини,
Солоний слід протертих з часом вилиць;
Я промінь з неба, що кидає тіні,
Була і буду медом в бочці дьогтю,
Я - та вода, що сили дасть насінню;
Я - та, що більш не здатна до польоту.
Моя скажена впевненість у завтра
Не підлягає логіці і думам,
Але без тебе все моє не варте
Ні згадочки, ні посмішки, ні суму.
І я за це віддала крила марам,
Бо тільки так змогла б усе відчути,
Тому й терплю коли на небі хмари,
Тому я й переношу холод лютий.
Ти знав, але не говорив ні слова.
Та і тепер мовчатимеш, напевно,
Але повір: усе це варте цього,
Від крил я відмовлялась не даремно.