Опадає сизе павутиння
На крислате гілля, на дроти,
Відгоріло в’яле бадилиння,
Здвиження. Надходять холоди.
Від незрозумілої тривоги
Метушиться темний дикий бір,
Змії вже збираються в дорогу
До таємних схованок і нір.
В нетрі злі, туманні і холодні,
По кущах, крізь зарості безлюдні
Поведе їх золотокоронний
Цар Зміїний – поводир премудрий.
Де вночі кричать безмовні сови,
Де долини, де глухі луги,
Я знайду тебе обов’язково –
Лиш розірву страху ланцюги!
Боже мій! Я сам себе не чую!
Я вже дихати боюся, Пане!
Раптом Цар корону золотую
Скине і в гущавині розтане?!
Скільки літ шукаю я невтомно,
Ніби в спеку, в посуху – води.
Де знайти мені Царя корону?
І Зміїну мудрість де знайти?
Перeклалa
Ярына Чарняк