Я намагаюся тебе забути,
Та тільки в серці роздражнила рану.
Скажи відверто – чи тобі не йметься,
Чи для «забути» просто – дуже рано?
Якби мої слова – та Богу в вуха…
Якби мій біль нікому не відчути.
Я йду від тебе далі з кожним рухом,
Я намагаюся тебе забути…
Твої слова. Твої обійми. Твої очі.
Твої вуста. І руки. І усмішку.
Була така наївна і … дівоча.
А стала – наче дуже дика кішка.
Кидаюся, шиплю, не йду на ласку.
Дряпучо-сильно відповідь тримаю.
Моє життя – моя єдина казка.
Тікай, мій Принц, тебе я не бажаю.
Тікай від мене – якомога далі.
Пішла б сама – та я собі не вірю.
Розбився замок мій з небес-кришталю…
А разом з ним розбилися і мрії.