Надія
Була весна. Нас освятила вишня
Тим ніжно-сніговим пелюсткопадом,
З якого так тендітно і невинно
Уперше нам явилася любов.
Вона була не дуже молода, і, може,
Не дуже гарна, навіть трошки сива.
Вона уся була — твої долоні,
Вона була усюди, де не глянь.
Вона і берегла, і захищала,
Від подиху, від погляду, від того,
Що подумки бодай могло образить.
Вона уся була — моє дитинство,
Як мрія, як безумство, як блаженство,
Як доля, як шаленство, як... любов.
Напевно, їй було мене нелегко
Любити, і тому у хвилю втоми
Моє кохання тихо засинало
Так затишно у мене на, плечі.
А я й не дихала. Боялася зітхнути,
Щоб не стривожить хвилею раніше
Чоло, де навіть сон турбот не зменшив.
Моя любове сива! Відпочинь.
Знайди в моїх вустах собі розраду,
Знайди спочинок в літеплі долонь,
Бо я — твоя, і я уся — для тебе.
Твоя рабиня і твоя принцеса,
Твоє дитя і мати водночас.
Моя любове, я — твоя довіку...
Сумніви
Була весна. Цвіло. І пелюстки,
Скоріш всього, вишневі, засипали
Отой розкішний срібний лімузин.
Здається, того дня воно і сталось.
Що я у тім знайшла — сказати важко.
Скоріш всього — надію віднайти
Оте, про що з дитинства мріяла.
О леле! Це правда, ні?
О матінко, він спить!
Спокійно, наче дитинча у власній люлі!
А втім, та люля і насправді власна.
І люля, й льоля, й ляля, тобто я.
Оце вже, мабуть, ні! А може, рано?
А може, з цього щось іще і буде?
А може, він прокинеться?
А може, його іще удасться розбудить?
А може, зможе?
Може?
Може.
Може...
Певність
Весна? Весну до дідька.
Є зима, мороз —
Я в тім направду певна.
Усюди біло, чисто, ясно, любо.
Любов? Про що ви, пане? Не смішіть.
А що там, вишні? Пам'ятаю, вишні.
Цвіли вони, говорите? Можливо.
Та я компот волію чи вино.
І взагалі, не заважайте спати.
Панове, на добраніч.
На добра...
1995