коли я більше ніколи не бачитиму
цього блакитного неба
а хвилі чорного моря
мені замінить
маленький акваріум
з сумними рибками
які будуть дивитися на мене
злими чорними очима
крізь скло
і бажатимуть волі
але
я не зможу дати їм
тієї волі
бо сама буду
замкнена в стінах
і дивитимусь на світ
лише через віконну шибку
в нас буде багато спільного
і ми порозуміємося
врешті-решт пожалівши
одне одного
бо цей світ
лише химера
і ми самотні в ньому
не тому що він порожній
а тому що МИ порожні
янголи дивляться з неба
на нерозумних людей
і думають
що то за чудасія
ходити і спіткатися
на рівному місці
любити і боятися
сказати про це
ображати знаючи
що приносиш біль
а ми й не знатимемо
про те
що наші мрії
вже давно втілені
а сутінки такі оманливі
бо ховають почуття
які ніколи не зникають
а лише ретельно приховуються
в мареві слів і думок
які не мають
жодного відношення
до змісту нашої душі...
(24.10.2009)