Нас кожний день звільняє від ілюзій,
І тверезіючи ми вловлюємо суть,
Коли такі, здавалось, вірні друзі,
Зустрівши погляд очі відведуть.
І ми навік прощаємося з ними…
(Вони живі, та тільки не для нас).
Нам вже не йти дорогами одними,
Які ми разом міряли не раз.
І, як усі, блукаючи цим світом,
Як тільки можу, друзів бережу,
Нікого намагаюсь не судити,
Й лиш про одне Всевишнього прошу,
Лиш про одне молю, мій Боже милий,
Бо нам усім один суддя – це Ти!
Дай так прожити, щоб ми не хотіли,
Зустрівши погляд, очі відвести!