„... Бо сильна любов, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, - його жар – жар вогню, воно - полум'я Господа! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!...”
(Біблія, Пісні над Піснями 8:6-7)
Соломоне де ти був
коли я вдивлялась в порожні зіниці ночі
байдужої до моїх сліз і думок
які стікали у кухоль часу
і перетворювались в кров
нездатну більше мандрувати
по судинах
де був ти
коли цівочки розчарувань
проступали на моєму чолі
назавжди лишаючи сліди
в серці та на долонях
де плетиво ліній
ставало ще більш заплутаним
бо час наклав на них
багато зайвих нашарувань
яких вже неможливо
позбутися
чому
твої мольфарові очі так
бентежать і затягують мене
мабуть
ми просто уламки одного метеориту
який
двісті п'ятдесят шість тисяч років тому
розлетівся на дві окремі частини
при зіткненні з планетою
не якій ще не було людей
а самі лише янголи
після того ми ще довго блукали
порожнім всесвітом
але ж
притягнулися одне до одного
хоч і
через двісті п'ятдесят шість тисяч років
хоч і
зі зміненим в силу обставин світоглядом
але
знаючими одного Бога
сила якого вимірюється
любов'ю
так
якимось дивним чином
я могла раніше
не чути
не вдихати
не відчувати
тебе
але
відразу після нашого зіткнення
на теренах цієї маленької планети
світ став іншим
бо
вночі зорі шепочуть твоє ім'я
сонце торкається мене твоїми руками
місяць дивиться в вікно твоїми очима
а повітря насичене твоїм подихом
ніколи
не кажи що немає Бога
бо якщо немає Його
то немає і нас із тобою
але ми
намальовані Його рукою
на пергаменті долі
і не зникнемо бо ми
вічні
Соломоне пісні над піснями
лунають в моєму серці і тремтіння
їхніх відзвуків котиться поміж
тих самотніх душ
які населяють цей світ
втомлений їхньою присутністю
але
ми приносимо світло
туди
де панує темрява
просто пам'ятай про це
завжди
Твоя Суламітка....
(23.10.2009)