***

Не вертається постріл і слово…
А жінки, що кохалися з нами,
Упаковані, сладені в схови
Під печаткою літ і знетями.

Там для кожної власна поліця,
Свій сувій пережитого раю…
А тобі ж часом, люба, не спиться,
Ті сваволиш, і я відчуваю,

Як ти світло згасивши зарані,
Викликаєш в сліпому хотінні
Сонця шал, щоб на серця екрані
Відживляти запилені тіні.

Тільки я не здаюся без бою,
Ситуацію миттю рятую:
Я хапаю тебе, ніби долю,
И милую, і ніжно цитую…

Переклав з білоруської Валерій Стрілко