Пульсують вуста та вогнями печуть поцілунки.
Не згасни, не йди, не ховай свої очі в імлі...
Нап'юся тобою, неначе солодким трунком,
І зникнеш в клітинах, як води зникають в землі.
Торкнися до серця, яке невгасимо палає,
Збуди мою душу думками і попелом слів.
До чого я прагну, чого так бажаю й жадаю...
Так мало... так стисло... все більше бракує слів...
Читай, наче книгу, рукопис зірок і тіла,
Листи, що написані темним чорнилом сліз.
Лиш зойк... і до неба душа вже злетіла...
І звук протинає так гостро... як скло, як спис...
Кордони... кордони... єдине, що досі спасає...
Застигни на мить, ця отрута така п'янка...
Я маю, ти поряд! Бракує... холоне... немає...
Чекаю, мов сонця, раптового звуку дзвінка...
Тремтіння не стихне у плетиві наших обіймів.
Пірни в мої мрії, спустися на мить із небес...
В повітрі розкотиться пісня у стогоні гімнів.
І я повторю, що насправді КОХАЮ тебе...
(03.11.09)