Полонянкою кривого задзеркалля:
руки в боки, крихти-кроки над проваллям
…і радіє.
В серце – сонце, в зошит – запис.
Снограційна, сножіночна,
наче ляпас.
Пише доленька-кобітка: "не щасливій".
- Ах, дрібниці, пане!
Ах, слова – що сливи:
відкусила "не", і все. Радієш далі!
Полонянка-бранка…
Мрія... Просто краля!
Аве, діво! Диво-донно, донно Анно!
Вам не затишно?
- Ну що ви, любий пане...
Те "не затишно", мов випічка, духмяне:
пригостіться з цього боку – "не" й не стане :)
Донні – казку!
П'ють за щастя, б'ють куранти…
Чарограція – інфанти, франти, банти…
Що ж ви, донно, все сумуєте?
Самотньо?
- Що ви, пане! Не сьогодні, не сьогодні…
А тоді - вірші з корицею і тмином.
Крихти-кроки…
не оступишся, дитино?
Б'ється люстро бризко-друзкітками реплік:
- Ось, спекла.
Сливових.
Їжте, доки теплі…