12 мiсяцiв новорiчна казка-глюк для дорослих

Ни Но
[новорічне]

І виходила, і жала жовте жито (і ялини)
пережите рік тому.
підійди сюди, допоки я сердита (сяє іній…)
буду бити, а тоді – обійму.
(тут
автор вдається до кричуще-новорічного вчинку
і вдягає червоного капелюха)
скільки тиші з'їли миші, доки я була тобі - одному!
(тут
автор наливає собі портвейну і сідає під ялинку.
на вулиці - зла завірюха…)
а тепер шукай ту тишу
у мишачому лайні,
хай йому…


[казка]

Якось жили-були, часом пили-гули,
десять і два брати. третій, читачу – ти.
в лісі всі разом жили, кедровий спирт варили,
паром несло в село, там-то мене й взяло,
ним-то мене й накрило…

дерева півколом і ватра шалена.
сидять місяці-брати.
в них вдача зухвала і очі зелені,
і в жилах киплять меди.
між ними спокійний, неначе будда,
із усміхом бога_зілль,
з любов’ю в очах до усього люду,
із тостом за "гірше уже не буде",
сидить Пережитий Біль,

і каже: ну скільки тебе чекати
із Осінню і братами, з намаханими сватами!
а ну ж, поділися з нами: котрого щасливця-брата
хотіла б ти мати поруч холодними вечорами?
тихенько дивлюсь праворуч, тихенько дивлюсь ліворуч:
насипало снігу-вати; дерева, мов чорні ґрати;
стежини не відшукати…
тікати – не вихід (бо ніяк тікати)
до кого б із них пішла ти?

беруся відповідати:
я, кажуть, циганська, і листопад он
захирів. не спить вже рік…
а я не вертаюсь, хай буду гадом,
у правильний Божий бік.

і лащиться жовтень; і грудень – білий,
а біле для мене – все.
брат-січень упився і став дебілом,
і чорт знає що несе…

брат-лютий канючить, що хоче ромашку,
та губи замерзли в лід;
а березень преться, і лютому важко:
зарюмсаний весь, поблід…

брат-квітень не квітне, бо криги об'ївся,
що в лютого нагло спер;
а травень без кави трави накурився,
заснув і до червня вмер.

брат-липень – нервовий, не витримав тиску,
завісився і ґуд бай.
(випили)
а червень із травнем купили іриски
й зварили із липня чай.
(липовий)

брат-серпень побачив, заварку заначив,
і лаяв, мов бог, обох.
у вересня ж, брата, життя геть собаче:
він – ніби й не літній, а теплий неначе…
й на лобі маячить: лох.

а жовтень… як жовтень. про нього ішлося
куплетів із п'ять тому.
(згадує щось суттєве, й немов героїня повісті,
виглядом всім виказує раптову появу совісті)
…а від листопада у мене доця,
в ній серце із листя, із полум'я коси,
він зве її – Вдача… гей, [...] тітко-Осінь!
вернуся до нього, якщо попросить
(у мінус_дві_тисячі_восьмому році).
не будете за куму?..

Все це давно було, море води спливло,
тільки і досі щемно, щойно надворі темно.
бо у_вікні_вогні – ніби зірки мені;
бо кам'яні будинки – ніби сумні ялинки;
бо ліхтарі-хрести – ніби дурні брати…
любий читачу, бачиш, прямо пишу – і плачу…
отже, уважним будь, бо розтечеться суть.


[глюк]

Я, кажуть, циганська, і навіть напевно,
бо лісом ходила, бо зіллячко рвала,
бо в жилах киплять меди,
розпатлані коси знервовано-темні,
і очі зелені, і вдача зухвала,
і, зірко, світи-святи…

відлийте із мене циганську голку,
якою зашийте посмертно осінь –
бо гляньте, які дощі!
їй з мене і так не багато толку:
живу з листопадом,
варю (як просить)
її золоті борщі…

просотуюсь листям, літаю у Кани,
як падає небо вниз
дощами й туманом; і грію губами
цю землю, як вийде хмиз…

зціловую сльози, тоді засинаю
у жовтня на животі.
а далі - немає.
нічого немає.
бо в осені
сни пусті…


[для дорослих]

Кажуть, тим,
хто зовсім один
допікає гіркий полин,
молочай і дрібний спориш,
виноградна лоза кишмиш,
допікають їм будяки,
бо ховають до них
стежки.