Сидить синичка на сухому гіллі.
Теплом останнім тішиться маленька.
З зимою осінь дограє весілля
І, ледь помітний, вітерець легенько
Несе мої думки назад у літо,
І в ту весну... Туди де, бравим кроком,
Я - молодий повіса йшов по світу
І гордо відчував себе пророком!
І в час, коли я йшов до п*єдесталу,
Вона ховалась в листячко зелене,
І для мого Всевишнього ставала
Синичка ця милішою за мене.