Нехай би то якийсь голодний бачив сон,
Що прагне хліба – хоч шматок – собі дістати.
Так ні, то ми, дурні і ситі, за кордон
РвемОся – їхнім сухарем поласувати.
Невже ж сухарик той в нас винятковий гість,
Що гордість топчучи, жадаємо з-під столу
Збирати крихти та недоїдки чиїсь,
Хребта згинаючи у три дуги додолу?!
Що за мана на іноземне вабить нас?
Чи сила звички дошкуляє споконвіку?
Перед чужим б’ємо поклони раз у раз,
Своєму ж тичемо, даруйте, дулю в пику.
Картинка из Интернета
