Вмить засяяло сонце – розпустилась ріка,
Я сиджу за кермом. Я - пілот літака.
І котилися хмари по маленькій землі.
На півкулі розбиті, але сірі і злі.
Було темно і страшно, пам’ятаю тепер,
Коли світ вирував, наче гелікоптер.
Він кружляв поміж гір і маленьких річок.
Мій великий літак - це лише літачок.
Я поволі, помалу відпускаю кермо,
Я стискаю кулак, натискаю – гальмо.
Вмить, хвилиною моря, занесло мене вбік,
Я тікаю від правди, я від хмари утік.
А маленькі будинки, з мене мов сміючись,
Все кричать мені вслід: «Керувати навчись!»
Та не все досить просто, ледь тримаю кермо.
Чорний дим вирував – загорілось крило.
Все здіймалось у небо: сірий попіл і бруд,
Загубив телефони, не знайшов парашут.
Та все ближче і ближче до мене земля
Я її обіймаю, бо вона вже моя…