Село. Остання хата справа.
Колись от тут була забава,
Горілочка текла як річка,
Виходить за Петра Марічка.
Пройшло з тих пір багато років,
И літрів бурячанки теж,
Життєвих корисних уроків,
Життя набуло певних меж.
Марічка чимось захворіла,
Петра коханого просила,
Ім’ям прожитих довгих літ,
Петро був той ще індивід.
Її останнє побажання
Було цікаве, як прохання,
Вас прошу це все уявити,
Щоб знали, важко в селі жити!
Лежить дружина, стогне тихо,
Петро сидить, він чує лихо.
Марічка каже до Петра:
- Піти з життя мені пора,
Але я хочу на останок,
Щоб ти на мене ззаду впав
І, як пани кохають панок,
В анальний отвір покохав.
Петро їй каже:
- Ти сказилась! Якщо б ти зараз
Хоч підмилась....!
Хоча не в тому навіть справа,
Коли б ти панночка кудрява,
Була б такою, як колись,
То може ми б розважились,
А так – не можу, не проси
І не кричи, не голоси.
- Ах, йой, Петро! – стогне Марічка,
Сама лежить бліда, як свічка,
То є останнє побажання,
Щоб перевірити кохання
Твоє до мене, а ти “ні”?
Коли б не я, ти б жив в багні!
Сльоза аж з ока покотилась,
В Петра сердечко ледве билось,
І що робити? Треба грати,
Дружину ж треба поважати.
Що він, звичайно, і зробив,
Як та хотіла полюбив.
На ранок ледве встав із ліжка,
На подушці Марічки книжка,
І, певно, на російській мові,
“ Камасутра” про диких повій.
Петро пішов де вихід з хати,
І бачить...
Що це? Дітей мати, Марічка
Бігає, годує свиней і кроликів пильнує,
Корову встигла подоїти
І в хаті вікна всі помити.
Петро стоїть буквально в шоці,
Аж закололо десь у боці,
Поміркував, згадавши мати,
“ Я ж міг би батька врятувати,
А також тестя, сестру, брата,
І свого кума, мого свата,
Коли б я “Камасутру” знав,
Я їх би всіх урятував!”
Така історія от сталась,
Але коли би не піднялось
В Петра, що має він в штанах,
То не почули б ви той страх.