Відчуваєш, а завтра – зима…
Біла ковдра укриє стежинки.
Я сумую навпроти вікна
Та смакую солодкі родзинки.
Я заплющую очі свої :
Бачу сонцем зігріте дитинство,
Де ми вірили: «з Баб Снігових
Вранці будуть Снігуроньки! Лицар
В обладунках не йде на війну,
А рятує прекрасну Царівну.
Там кохання руйнує межу
Часу, простору…» Все наче в прірву,
Коли з віком втрачаєш жагу
До щасливих казкових сюжетів…
Все складніше відчути сльозу
На суворім обличчі… В поетів
Залишилось ще трошечки мрій,
Щоб віршами зайняти бажання,
Щодо щирих палких почуттів…
Бо єдина є Муза – Кохання!
(ніч 30.11.2009р)