Ой печаль моя, ти така глибока,
Мов та річенька, що удаль пливе,
Закохалася моя киця ясноока
У якогось кота, що на нашій вулиці живе.
Вона в’яне, сохне, може, і ридає,
Крає серденько їй ота любов,
Тільки лапками сльози витирає,
А котяра кудись з Муркою сусідською пішов.
І чого тепер плакати-ридати,
А усю весну на даху нявчать?
Ой, у Мурки знов будуть кошенята,
І у мене також буде що сусідам роздавать.
Так що перестань нявкати і плакать,
Йди, лови мишей, чи приляж, засни,
Знай собі таке: всі коти – собаки,
І ведмеді, й вовки, а також козли і барани,
І верблюди, й крокодили, й бегемоти, і горили...
Одним словом, всі вони однакові,
А ти, дурна, ревеш!