Для О. К

Ганна Осадко
По снігу навпрошки...
Від підошов
на животі алеї чорний шов:
вона прийшла
чи він кудись пішов –
і тенька
як олов'яне – серце, не солдат –
у лабіринтах споминів і дат
ще  хукає на пальці снігопад:
- Маленька...

  … така мала – мачинка, мушля, ма...
мрійлива мама – втомлена зима,
- Ca va?
- Tres bien...
І сміх, немов crеmant -
солодкі  бризки!...та думки-ординці....
...та  образок на стишеній стіні
Хитає головою: доню, ні...
...і Місто місить тіні та вогні:
У ринці.

… Замісить густо: гумус-градус-страх,
Миршаві хвойди що три слова «нах»,
ристалища ворон на смітниках…
По тому
гірчить утома, як міцне мате…
Ходи сюди, кохання золоте,
А потім  Бог усіх –
   як сніг –
        змете –
                додому
 
У час Безчасся.
              Вчаєна хода:
       Листочком клена – діва молода,
Біжить малий нестримно, як вода, -
До мами....
...якби до того берега...
                якби...
...цілуються на гілці голуби...
...до дзьоба – дзьоб...
...торкаєшся губи
                губами...