Йде минуле моє не прощаючись.
Воно вчора сказало: "Добраніч!"
І рукою махнуло: "До зустрічі!",
Проте, все ж, воно йде назавждИ.
Майбуття гучно так, не питаючись
В моє серце без стуку вірветься
Повноправним господарем вранішнім.
Та до вечора вже і нема...
Посміхається лиш день сьогоднішній -
Він діждеться зі мною побачити,
Як заснеш ти, закохана думкою,
Що знайшла, врешті, щастя собі.