Пошила якось наша бабця
собакам одіяльця.
Песикові- ще й штанці,
щоб не мерзли яйця.
Потім пішла в секондхенд,
придбала чоботи,
щоб не мерзли босі лапи
у них на роботі.
Приглядівши обувчину,
купила ще й ганчірки,
щоб позатуляти
на всіх будках дірки.
Бо погода така мерзка,
що треба утепляти,
а то може вітер клятий
їх повидувати.
Положила ще й подушки,
щоб м*яко було спати.
Бабця каже-"Дома стільки їх,
що нікуди дівати."
Не дай Боже- захворіють,
або померзнуть дуже.
Ну хто ж, якщо не вона
собакам допоможе?
І тепер собачки тії
сплять, як в норах кроти.
На подушках, завішані,
й плюють на роботу.
Чекає бабця, що проснеться
в них совість собача.
А вони- відпочивають,
немов би на дачі.
Та нехай сміються всі,
язиками брешуть.
Все одно вона у нас-
собача Мать Тереза.