Тримаю мовчання як дар, що належить мені.
Повітря, якого не можу (й не хочу) вдихнути.
Отрута вже є, та не знайдено протиотрути.
А крапельки світла застигли навік в бурштині.
Навік, чи – на мить, бо давно не працює дзиґар.
Мовчання – вбиває, хоча й остаточно – не може.
Навчи мене бути, навчи мене чути, мій Боже.
Навчи розрізняти нарешті, де – холод, де – жар.
Де – добре, де – зле, я ж навпомацки йду по життю.
Не стріти Тебе, не вклонитися – що то за доля?!
Мої Небеса не блакитні, червоний в них колір.
Мовчання – воскресло, й я чую – на спалах вже б'ють...
(25.12.09)