Над покосами — сонце.
над покосами — спека.
Очі — як у японця...
Де ж той вечір? — Далеко!..
Задзвеніло травою
об одклепані коси, —
лиш стерня під ногою...
То — покоси. Покоси.
Треба день шанувати,
та спішити — не треба,
бо до вечора, брате,
як до синього неба!
Буде вечір. І буде
сон у скошених травах.
Будуть снитися люди
і покіс — на отавах.
Будуть снитись долоні
та розпечені лиця.
Розпікає вогонь їх:
що болить, те і сниться...
Примечание: Отава — травостой, который поднимается на месте ранее скошенной травы.