Вже осiнь тихо дзвонить в гронах...
Лиза Лещинска
Горобина під моїм вікном,
Запалала, розгорілася червоним.
Літо ще неначе й не пройшло,
Та вже осінь тихо дзвонить в гронах.
Заросила, заруділа на стерні,
Розбрелась копицями на лузі.
Так не хочеться в цю осінь йти,
В сіре небо, в дощ, в сумні калюжи.
Вже пташки від осені летять.
Сірий небокрай дощі пророчить.
А жоржини, як вогонь, горять,
Тільки ранками росою плачуть.
Осінь подивується на них
Й подихом холодним приморозить.
Так не хочу я в цю осінь йти -
Серце нерозумне літа просить.
Осень наливает гроздья счастьем...
Сергей Стукало
Под окном красавица рябина,
Запылала, разгорелась красным.
Всё проходит... Лето тоже минет, –
Осень гроздья наливает счастьем,
По стерне росит слезою рыжей,
Бродит копнами по лугу золотому.
Тише, осень. Я прошу, немного тише, –
При дождях всё станет по другому, –
Птицы улетят, и мы другими
станем. И закат подскажет,
Как сгорят кострами георгины,
А роса заплачет о пропаже.
Осень... На холодном взгляде
Замерзает тёплое дыханье...
Сердце глупое – опять оно внакладе, –
Просит сердце лета на прощанье.