Спасіння немає в мені, і повз мене немає.
І важчають стоси повітря довкола легень.
Бо вкотре за тиждень слова (та думки) забуваю.
Тотожна до світу німих щогодини... Що день
дає мені? Змогу почути, як дихають квіти.
Коли проростає життя між стеблин, як роса.
Що з'явиться вранці на мить, аби вгору злетіти,
поринувши в іншу реальність, й свої небеса.
А смерть, що спіткає мене, не спасіння, а – так:
завада, полуда на оці, суцільне мовчання...
На обрії долі я вкотре побачила знак:
Христове розп'яття та очі, що ВСЕ пробачають.
(19.12.09)