коли ми переходимо кордон століть
ти вже не бачиш того що за плечима
стоїш на вежі часу який не плине
і дивишся вниз туди де коливається верховіття
та розсипається намисто з бурштину
моє волосся розкуйовджує гірський вітер
а у пітьмі губиться прозорість думок
крізь хащі вій долілиць стікають краплі води
а в тих хащах чується як самота вигукує твоє ім'я
але ти не озиваєшся на нього хоч і поряд
бо так складно залишатися людиною
так легко втратити здобуте
ти вже заснув і не чуєш
не чуєш мого зойку
не бачиш падіння
смерть приходить
коли не чекають
коли забувають
попередити
вчасно
і стає
пізно
вже
(08.01.10)