Не можу зрозуміти, що ж я хочу,
Коли тебе нема, коли – зима.
В люстерку бачу погляд – хижий, вовчий.
Мабуть такого навіть звір не мав.
Вже час останній, час дзвонити в дзвони.
Бо ніч мине, прокинуся – і вмру.
Слова мої порушили кордони.
А знаки – то лише металобрухт.
Прийдешній світ знестав заради долі,
Щоб виповнились сни, що не збулись.
Та й речення, що скорчились від болю,
Навряд чи розгорнуться, біль – не млість.
Я щось хотіла начебто сказати.
І начебто – пірнути в водоспад.
Люблю тебе. Чого ще тут додати.
Любов – єдине, що немає вад.
(09.01.10)