Зiзнання

      
Вже звечоріло на селі,
Собак загавкало чимало
І діточки сопуть малі,
Що вдень курілось, ніч приспала.

Через город, через терник
Я, навіжений від кохання,
До Галі пруся на сінник,
Мов той кришталь, несу зізнання.

Бентежать тишу цвіркуни
І зорі падають на стріхи…
Струна любові так бринить,
Що аж тремтять в садку горіхи!

Ось і вона. Летить, як пух,
Хоч має вдосталь кілограмів…
Та зле було: коханки рух–
І я оговтався у ямі.

Неначе з пекла заволав,
Кричу: Спасіть безвинну душу!
Але того я ще не знав,
Яких тортур зазнати мушу.

Моєї Галі переляк
Десь тріскотить у сорговинні…
Я, приголомшений, закляк
І дрижаки біжать по спині.

Хтось чимчикує прямо в двір–
(Напевно, справитись до вітру).
Зненацька в яму, вір не вір,
Помиїв бухнув …надцять літрів!

Я від бридкого вмить прозрів
І зайцем вискочив із ями.
І більше так не шаленів,
І не кохав так, до без тями.