Як би ж ти знала, як в грудях колотить!
Все що жадав колись – стужив і змарнував.
Як просто зорі дивляться в колодязь,
на жорнах всесвіту незгасні жорнова.
Яка вже стежка між шляхів широких?
Яка вже далеч – упритул сліпий кордон.
Я йшов до тебе – обминав дороги,
а що минув – все трави взяли у полон.
Пробач мені, що я в світах скалічивсь.
Блукав, як каявсь, навіть світла не припас.
Зайшлась у нетрях вогнища Каліпсо,
згорає вщент мій понівечений Парнас.
Скінчились мандри – далі йти не в змозі.
Хтось може знає, де вона моя мета?
Стоять дерева – свічки при дорозі.
I темні зорi хуртовина замета.
