Скаженою зливою б’ю по плечах.
Липневим промінням у вікна палаю.
Удень мене чуй! Відчувай у ночах!
Почуй! Зрозумій! І пробач…Я благаю!
Я з рук твоїх вирву вітрами листа.
В осінніх дощах потоплю твої сльози.
Не треба! Не стій біля цього хреста!
І не перечитуй скорботної прози…
На груди мені вже поклали плиту.
Отямилась раптом! Злетіти хотіла!
Морозом тобі візерунки плету…
Пробач… Я запізно усе зрозуміла…
Мені до життя не знайти вороття.
Злилися із небом блакитні вітрила.
Відчуй! Розкажи про моє каяття!
Щоб більше ніхто не зламав собі крила!