Коли безнадія мене обіймає,
Коли не всміхаюся сонцю рудому,
Мій біль білий прапор у небо здіймає.
Ні! Я не втікаю!
Я їду додому...
Туди, де дитинство своє я лишила,
Де мрію мою не душили судоми,
Де я ще не вміла, тому й не грішила
Мій шлях пролягає.
Я їду додому...
На землю уславлену скіфів царями.
Від шуму, суєт, від безглуздя Содому,
Сімсот кілометрів стають лікарями
У ночі безсонній.
Я їду додому...
І знову я вірю, що буду щаслива,
Що буду всміхатися сонцю рудому.
Розійдуться хмари. Закінчиться злива.
Не плач, моє серце!
Я їду додому!