Січневі заметілі біло бісяться.
Не злякана, незламана стою.
Багато світла у нічного місяця,
Та він не може розчинити тінь мою.
Оглушена вітрами галасливими,
Я не забула істин вікових.
Не обіцяй скарбів – мене зрадливою
Не бачити нікому із живих.
Ні слави, ані волі з неофітами…
Не зваблюй, я чужого не беру.
Не зарости мені чужини квітами.
Я народилась тут – я тут помру…