Я не підписую листів і повідомлень.
Слова мої відчуєш серцем ти.
Я анонім, давно тобі відомий,
Присуджений навік до самоти.
Живу тобою і живу для тебе,
В омані неможливих сновидінь.
І руки простягаючи до неба,
Я не збагну – людина я чи тінь?
І знову сумоти самотня сірість
У метушливу днину привела.
І так безвинно пролунала щирість
З двох слів, услід мені: “Вона була…”