Серце б’ється так гучно, нестримано,
Аж темніє мені у очах.
Всі образи від тебе отримані
Душать душу мою по ночах.
Запеклися на серці подряпини,
Схоже на павутиння воно.
Свої очі заплакано-злякані
Продивилася я крізь вікно.
Я на берег на свій повертаюся
Через міст, що з’єднав нас колись.
І знайомі тополі хитаються:
„ Не тужи... не сумуй... помолись...”
Пригорнуся до дуба могутнього
Боги! Боги, вже сили нема...
Що чекає мене у майбутньому?
Я сама... Я сама! Вже сама...