Завтрак детства. Тепло. Весна. Нет тревог

 
  Рано утром, когда лучики солнца дотронулись до твоих ресниц, ты проснулась, но не от лучей весенних,(которые казались тебе немного назойливыми), а от энергичных поцелуев в живот.
 "Папочка, прекрати! Я - уже взрослая! Ну, пожалуйста! Щекотно же!", - за этими словами последовал смех, который окончательно разбудил дом...
  Эти моменты были очень ласковыми и такими же желанными, как весна, что наступила. Аромат у весны подснежниковый.

  - Доця, идем погуляем в лес! Там так красиво и свежо с утра!
Можно увидеть столько всего удивительного! Надеюсь, что 15 минут тебе хватит для сборов? Нужно торопиться к чудесам!

 - Папа, дорогой, а как же Стас? Ведь он зайдет за мной, понимаешь?
 
 - Курочка-щебетурочка моя, конечно! А давай, и Стас пойдет с нами!
Будет весело всем вместе! Вот здорово! Ты согласна?

 - Ой, папочка! Ты - удивительный!

  Вы шли по узеньким тропкам, где были разбросаны повсюду шишки и воздух был пропитан насквозь солнышком. Тебе было радостно на сердце, и ты не шла: ты неслась, бежала, подпрыгивая...

...Потом папа достал из сумки термос и вы все вместе пили горячий чай с теплым румяным хлебом, щедро намазанным абрикосовым вареньем, которое так любит папа и Стас. Ты смотрела на них и смеялась, когда они уплетали за обе щеки варенье, словно ели его "наперегонки".

  Солнце припекало в спину и вы улыбались друг другу. Улыбаться, значит быть искренними друг с другом.

  А потом вы пошли со Стасом собирать цветы, пока папа уснул. Вы не отходили далеко, потому что были еще детьми, и знали, что папа обязательно станет волноваться.

  Потом Стас взял тебя за руку и повел к озеру, ты на минуту задумалась, остановив шаг.

 - Стас, нужно папу разбудить: спросить разрешения, ведь я не умею плавать.

 - Эй, Чепчик, милая! Не бойся, мы только им будем любоваться, и тем более, папа всегда поймет тебя и ругать не станет. Он у тебя хороший!

- Стас, ты прав, папочка - самый лучший!

 Вы сидели вдвоем и любовались прозрачной гладью озера, а потом так засмотрелись друг другу в глаза, что не заметили, как папа уже открыл свои серые глаза и улыбнулся...






***
  Рано вранці, коли проміннячка сонечка доторкнулися до твоїх вій, ти прокинулася, але не від променів весняних,(які здавалися тобі трохи настирливими), а від  енергійних поцілунків в живіт.

-"Татко, припини! Я - вже доросла! Ну, будь ласка!  Лоскітно ж!", - за  цими словами  послідував  регіт, який остаточно  розбудив будинок...Ці моменти були дуже ласкавими і такими ж бажаними, як весна, що настала. Аромат у весни пролісковий.
 - Доця, йдемо погуляємо в ліс! Там так гарно і свіжо з  ранку! Можна побачити стільки всього дивного! Сподіваюся, що 15 хвилин тобі вистачить для  зборів? Потрібно квапитися до чудес!
- Татку, любий,  а як же  Стас? Адже він зайде за мною, розумієш?
- Курочка-щебетурочка моя, звичайно!  А давай і Стас піде з нами! Буде весело всім разом! От здорово! Ти згодна?
- Ой, татко!  Ти - дивовижний!   
Ви йшли по вузеньких стежинках, де були розкидані всюди шишки й  повітря було просочене наскрізь сонечком. Тобі було радісно на серці, і ти не йшла:  ти мчала, бігла, підстрибуючи...
...Потім тато дістав з сумки термос і ви всі разом пили гарячий чай з теплим рум'яним хлібом, щедро намазаним  абрикосовим варенням,  яке так любить татко  та  Стас. Ти дивилася на них і сміялася, коли вони уплітали за обидві щоки варення, наче їли його "наввипередки".
Сонце припікало в спину і ви посміхалися один одному. Посміхатися, означає бути щирими один з одним.
А потім ви пішли із Стасом збирати квіти, поки татко заснув. Ви не відходили далеко, бо  були ще дітьми, й знали, що тато обов`язково хвилюватиметься. 

...Потім Стас узяв тебе за руку і повів до озера, ти  на хвилину замислилася, зупинивши крок.
- Стас, потрібно тата розбудити: запитати дозволу, адже я не вмію плавати.
- Ей, Чіпець, мила! Не бійся, ми лише їм милуватимемося, і тим більше, тато завжди зрозуміє тебе і сварити  не стане. Він у тебе хороший!
- Стас, ти правий, татко - найкращий! 
   Ви  сиділи удвох і милувалися  прозорою гладдю озера, а потім так  задивилися в очі один одному, що не помітили, як тато вже розплющив свої сірі очі й посміхнувся...