Я ненавиджу рідну природу,
Коли квітне широка долина,
Коли в лісі солодка малина
Обіцяє вустам насолоду.
Я ненавиджу жовті кульбабки
І черемху, заквітчану рясно,
І тополю струнку і прекрасну,
І суниці червоної крапки.
Я ненавиджу м'яку травичку
Та духм'яне на горищі сіно,
Сонцем залиту тиху долину,
Теплу воду блакитної річки.
Я – алергик. Тому мені чхати
На ландшафту красу незрівняну.
Вам – краса, а мені так погано!
От якби ціле літо проспати,
І прокинутись в пору дощисту,
Мовчки заздрити тим, хто побачив,
І до печі присівши гарячій,
Горобину низати в намисто.
1993