Громадяни, добродії,
Чула я казки такії:
"Росіяни, нумо жваво
Геть із нашої держави!
А за ними - й білоруси,
І татари, і індуси,
І вірмени, і монголи...
Не вертайтеся ніколи,
Бо одна у нас країна -
Наша рідна Україна,
І од краю і до краю
Наша мова хай лунає!"
Громадяни, добрі люди,
Роз`ясніть, мені як бути?
В мене подруга є, Люська -
Чистокровна білоруська.
Посестра Оксанка - в неї
Всі діди й батьки - євреї.
Є сусідка, в неї неня -
Найсправжнісінька німкеня.
Росіянин мій коханий,
В нього дядько був циганом.
Що ж робити, добрі люди, -
Треба їх усіх забути?
А зі мною що робити,
Як мені ся розділити?
В мене українка ненька,
Полька бабця є старенька,
В росіянина татуся
Є єврейка прабабуся.
Всі жили в одній місцині -
Народились в Україні.
Тож мені сокиру взяти,
На шматки ся порубати,
Серце Україні дати,
Залишки - порозкидати?
Люди добрі, схаменіться,
Та довкола роззирніться!
Наші предки разом жили,
Хліб пекли і воду пили.
Росіяни й білоруси,
І татари, і індуси,
І євреї, і калмики
В нас залишаться навіки,
Мати ж бо у нас єдина -
Люба, мила Україна!
Якщо всіх так виганяти,
З себе треба й починати!
08.02.2010р