Вiрш вiд духа Тичини

      

     Каяття

Я вам писав таку бруднину,
Що нині соромно мені.
На жаль, і призвище Тичина
Лише насмішкою бринить.

Тепер у мене є нагода
Свою провину донести
До українського народу-
Немає більшої мети.

Часи у вас тепер буремні:
Одні біснуються з жиру,
Другії затягнули ремні,
Ледь-ледь латаючи діру.

Усе в віршах моїх красиво
Бриніло, пакосне сміття,
Воно безжалісно гасило
Святої правди почуття.

Тепер душею я порину
У цей божественний нектар,
І як лохміття з себе скину
Мене намучивший тягар.

      P.S.

І ось з оновленої душею
У яскровінь до Бога йду,
Із давнини в душі лелею
Цю заповідную мету.

Іду непізнаним ще краєм
Зустріти ранішню зорю,
І щастя більшого не маю,
Свої гріхи переборю.