Мій Синій Птах!
Забув ти про Мітіль
Чи ще не встиг?
Питання – не прохання.
Та в серці не вщухає заметіль
Божественного, все ж таки,
Кохання,
Що присмеркає дотиком своїм
Минуле, так відверто недоречне,
Хоч невідмовне…
Є у світі речі,
Як марево ночей, багаття дим:
Неначе віхоть, змахують сміття
І омивають серце зорепадом,
Поновлюючи в ньому відчуття...
Але багато слів…
Скажи: ти радий,
Що я з’явилась, ніби з небуття:
Раніше поряд нам було незручно.
Та зараз дивне коло, мов обручка,
Нас поєднало. Поки є життя.
Подстрочник:
Мой Синий Птах!
Забыл ты про Митиль
Иль - не успел?
Вопрос - не просьба...
Но в сердце не утихает метель
Божественной, всё же, любви,
Что пригашает прикосновением своим
Прошлое, так откровенно не к месту,
Хоть и не отречься...
Есть на свете вещи,
Как призрачность ночей и дым костра:
Словно ветошь, смахивают мусор
И омывают сердце звездопадом,
Обновляя в нём чувства...
Но много слов...
Скажи: ты рад,
Что я - явилась, будто из небыли:
Раньше нам было неловко рядом,
А теперь дивный круг,
Словно обручальное кольцо,
Соединил нас. Пока мы живы.
Весна-2010
спасибо Михту за присланную иллюстрацию!
http://www.stihi.ru/avtor/mihnikt