Вільний переклад українською
вірша Сергія Шелкового
І знов вiдчую корчі злі життя,
Але в душі я інше відчуваю,
Нехай їдкі, мов зілля молочаю,
Зітру з обличчя бризки майбуття.
Бог із тобою, що всміхнешся вбік,
Мій друже, однокашник старовинний!
Прощу незграбний дух твій нікотинний:
Інакше існувати я б не зміг.
З роками серце тішить: попусти
Як пристрасть ворога,
так і байдужість брата.
На одязі чиїмось грубі латки,
Як зморшки на чолі, в себе впусти.
І все вірніше чую тишу - ту,
З якої пощастило нам з’явитись.
За таємниці суті треба битись,
Та не збентежу в ній я німоту.
Понад усе природи постулат
І тільки! - наді мною має силу.
І кров мені не розвести чорнилом,
Не обламати вистраждані крила
І не порушити суттєвий лад.
Оригинал:
***
И вновь услышу, будто жизнь прошла.
Но я в душе иное ощущаю,
Пусть едкие, как зелье молочая,
Опять с лица стираю брызги зла.
Господь с тобой, мне колющий глаза,
Друг добрый, однокашник мой старинный!
Прощу сермяжный дух твой никотинный,
Поскольку мне иначе и нельзя.
Поскольку мне давно легко прощать
Страсть недругу и равнодушье брату,
И на одежде грубую заплату,
Как на лице морщины привечать.
И всё верней я слышу тишину,
Откуда мы явились не напрасно.
Едва ль зерно из житницы мне ясно,
Но я тому, что скрыто, присягну.
И не смиренье, нет, а постулат
Невнятный, но властительный, мной правит:
Никто мне кровь чернилом не разбавит
И нищею водою не отравит -
Я сам долью целительный свой яд.
Сергей Шелковый
http://www.stihi.ru/avtor/seshel