У шаховій скриньці фігурка жила -
Літами як жінка, на зріст же – мала.
Себе відчувала, звичайно, живою,
З душею, ляльково-сумною порою.
Та вільний від партії шахів король
Нову їй засвоїти вигадав роль.
Із мрій іграшкових, м’яких кольорів,
У світ немальований ляльку увів.
Мандрує тепер у жорстокому світі,
Де люди - ляльки, хоч давно вже не діти.
Хіба ж вона перша? Та сльози – не перли!
Погодилась лялька. А мрії – ні. Вмерли.