Лібретто:
Лариса ДАРЕНСЬКА
(Музика автора є - строчкою).
КОМПЬЮТЕРНИЙ ВІРУС
(дитяча опера)
;
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тарас – учень п’ятого класу - альт
Софія – його молодша сестра – середній голос
Їх мати - мецосопрано
Оля – сусідка Тараса і Софії - сопрано
Діана – подруга Олі – колоратурне сопрано
Андріана – подруга Олі - мецосопрано
Лікар швидкої допомоги - мецосопрано
;
Увертюра (2-3 хв.)
ДІЯ 1.
(Сценічна площадка являє кімнату у квартирі Тараса та Софії. На передньому плані зліва стоїть стіл та кілька стільців, на столі – телефонний апарат, права сторона передбачає карман для імітації другої кімнати, лівий бік сцени умовно межує з другою половиною помешкання..)
Явління 1.
(З лівого боку з’являється Софія, несе у руці шкільний рюкзак, витягає з нього підручник математики, зошит, ручку, сідає за стіл, розгортає підручник, очима читає задачу.)
Софія:
Дуже дивна ця задача… (Читає задачу вголос – речитатив):
«З одного дерева зібрали 164 грушки, а з другого – 5 хлопчиків, кожний з яких, сидячи на дереві, з’їв по 27 грушок. Після цього з другого дерева зібрали ще 94 грушки. Скільки грушок росло на двох деревах?»
Дуже смішна ця задача,
Все про грушки, та одначе,
Ніби ще й про хлопчаків,
Що наїлися грушків…
Ні, неправильно – грушок!
Хі-хі-хі…
Та побігли на горшок!
Хі-хі-хі!..
Здається, що, неначе,
Був інший зміст задачі…
(Веде пальцем по сторінці підручника вздовж номерів задач, потім дивиться на стелю)
Там ішлось про щось веселе! (знизує плечима)
Не написано на стелі…(знову веде пальцем по сторінці підручника вздовж номерів задач)
Ну то сміх, а не задача! –
Цю картину просто бачу!..
(кличе маму, яка порається на кухні):
Мамо! Мамо!
Ось послухай:
Насмієшся ти по вуха!
Мамо! Мамо!
Уяви!
Не задачка то, а – цирк!
Сцена мами та Софії.
(Заходить мама, витирає руки серветкою чи фартуком)
Мама:
Мушу бульбу я мішати,
Щоб не дати підгорати,
Ти вже щось перекусила,
На забави маєш сили,
Зараз прийде вже Тарас,
То відразу зчинить глас,
Що від голоду вмирає
Й терміново їсти має!
Ну кажи вже, що там сталось?
Софія:
Та задачка тут попалась…
(речитативом):
«Одному хлопчикові наснився страшний сон, що за ним женуться 5 тигрів, 8 левів та 12 вчительок з математики… - Ха-ха-ха – уявляю собі!
(коментує)
Хоч сиділа б я до рання –
Маю виконать завдання,
Щоб не снились ще й мені
Сни жахливі та страшні!
Уявляю – я тікаю,
А мене наздоганять
Леви, тигри, вчителі… -
То не спала б взагалі!..
(Мама бере задачник, дивиться на обкладинку, посміхається)
Мама:
Цей підручник – просто чудо!
Я ніколи не забуду
Творів автора цього –
Уподобала його!
Софія (бере у мами підручник, дивиться на обкладинку):
Написав Григорій Остер…
Мама:
На язик він дуже гострий,
Ще й розумний та дотепний –
Ради він дає нестерпні!..
Софія:
Я тебе не розумію,
Хоч читати добре вмію,
Та не бачу в тім засади:
Про які ти кажеш ради?..
Мама:
Прошу дуже – ось одна
Для розважливих дана!
Софія:
Вже горю від нетерпіння,
Отже – слухаю сумлінно!
Розповідь мами
//
Мама:
Як до мами чи до тата
Просто так або у гості
Тьотя чемна та поважна
У помешкання прийшла,
З ними розмовля серйозно,
Зосередженно й завзято,
Треба ззаду потихеньку
Підступитись, а тоді
Їй гукнуть що сил у вухо
«Стій! Здавайся! Хенде хох!»
І коли від страху тьотя
Перекинеться із кріслом
Та проллє собі на плаття
Чай, кисіль або компот,
То, напевно, дуже довго
Веселитиметься мама,
А татусь пишатись буде
Й вдячно руку стисне вам!
//
Софія:
Дуже корисна порада!
Ось тепер на цих засадах
Зустрічатиму гостей
Та лякатиму людей,
Щоб пишалися ви мною!..
Мама:
Перестань, Господь з тобою!
Ці поради є для тих,
Хто шанує добрий сміх!
Софія:
То ж послухай це завдання,
Що мені до розв’язання,
Ти ж в нас є швидка до сміху –
Не шкодуй собі утіху!
О! Задача про бабусь!
Я з тобою посміюсь –
Вчителька її читала –
Я бабусю уявляла…
( читає задачу речитативом):
«40 бабусь поїхали кататись на мотоциклах – ха-ха-ха! – Спереду на мотоциклі без глушника їхала найзавзятіша бабуся, за нею мчали три мотоцикли з колясками, на кожному з яких сиділо по три бабусі, а з-заду їх наздоганяли решта мотоциклів, на яких сиділо по дві бабусі. Скільки всього мотоциклів мчало містом?»
Треба бабцю запитати,
Чи не хоче поганяти
Мотоциклом вздовж проспекту,
От побачила б ефект я!
Мама:
Ой, про бульбу я забула,
Поки ти мене смішила,
Вже біжу, бо буде чудо,
Як вона не підгоріла!.. (Мама виходить наліво.)
Явління 2.
(Софія знов готується до розв’язання задачі. Дзвінок у двері. Софія підхоплюється, іде наліво і повертається з Андріаною, Діаною та Олею.)
Андріана:
Твій тато – артист,
Та хоч він на гастролях,
Все ж мама твоя – це дружина артиста…
Діана:
Готуємо ми поздоровлення в школі
І хочем упевнитись в якості змісту…
Оля:
У нашої вчительки – ювілей:
Хай мама послуха наш виступ! – О-кей?
Софія:
Сідайте, чекайте, я маму покличу,
А ви – хі-хі-хі – приготуйте щасливі обличчя!
(Дівчата сідають і щось пошепки говорять одна до одної, готують зошити чи листочки, на яких написані тексти вітання. Повертається Софія, веде за руку маму.)
Ансамбль мами, Олі та Софії.
//
(Одночасно; ):
Мама:
Вітаю, дівчатка! Як справи у школі?..
Щось пані Уляну не бачу я, Олю…
Оля:
Поїхала бабаця на ріднії села,
А нас залишила, щаслива й весела!..
Софія:
То ж ви вибачайте, що я забарилась,
Це мама моя до плити причепилась –
Для сина коханого їсти готує,
Я кличу, вона ж мене ніби не чує…
//
Мама:
Кажіть же мені, що послухати маю?
Я повна уваги – от тільки сідаю… (сідає на вільний стілець)
Діана:
Готуємо ми поздоровлення в школі
І хочем упевнитись в якості змісту…
Андріана:
Не хочемо бути ми нудні та кволі -
На сцені ми маємо бути – артисти…
Оля:
У вчительки нашої радісна дата,
Ми хочемо гарно її привітати…
(разом):
Отож ми на свято готуємо квіти!
Мама:
То що ж вам сказати? –
Хороші ви діти!
Напевно учителька ваша зрадіє,
Та в квітах вам ради я дати не вмію,
Бо не садівник я, а жінка артиста,
І дії сценічної вловлюю зміст я,
А ви потребуєте ради в дизайні…
Оля:
Та ні, наші квіти не зовсім звичайні!
Діана:
Ми готуємо квіти до свята –
Вшанувать ювілейную дату,
Бо ми вчительку нашу шануємо…
А букет ми музичний готуємо!
Мама:
Як – музичний?! Оце вже цікаво –
Незвичайная буде забава!
Отже будете, певно, співати!
Що ж, готова пораду я дати!
Оля:
Наша вчителька у свята
До півонії подібна…
Андріана:
То ж вважали за потрібне
Про півонію співати…
Діана:
Отже, маєм сподівання,
Ви оціните вітання!..
Пісня про півонію
//
1. Андріана:
Вишнева півонія – квітка розкішна,
Тебе обіймає повітря затишне,
І пестить палюстки твої вітерець…
Ти – щирий дарунок для щирих сердець.
2. Оля:
Рожева півонія – квітка розкішна,
Повна аромату в повітрі затишнім,
І пестить палюстки твої вітерець…
Ти – щирий дарунок для щирих сердець.
3. Діана:
Біла півонія – квітка розкішна,
Ти – чиста, мов сніг,
Ще й духмяна та ніжна,
І пестить пелюстки твої вітерець…
Ти – щирий дарунок для щирих сердець.
Разом:
Сонце
півонію-красуню гріє,
Буря
її торкнутися не сміє,
Співи
її пелюстки надихають,
Люди
її у віршах прославляють…
(Coda;):
Андріана:
Вишнева півонія…
Оля:
Рожева півонія…
Діана:
Біла півонія…
Разом:
…квіти розкішні…
Андріана:
Складемо з півоній…
Оля:
…з чудових півоній…
Діана:
…з духмяних півоній…
Разом:
…букет дуже пишний…
Андріана:
В нім сонце сміється…
Оля:
…його подаруємо…
Діана:
…щиро, від серця
Разом:
…учительці любій…
Андріана:
Хай щастя, здоров’я…
Оля:
…достаток і радість…
Діана:
…натхнення, наснага…
Разом:
…хай все в неї буде!..
(дівчата кланяються, Мама та Софія плескають в долоні)
//
Мама:
Букет чудовий!
Софія:
Просто клас!..
Мама (прислухається):
Здається, вже прийшов Тарас…
(заходить Тарас, несе рюкзак в бік правого карману, по дорозі шарпає Діану за косичку)
Тарас:
Кого я бачу!!! – Леді Ді!
Як ваші літа молоді?
Я вас вітаю, Ваша світлість!
(блазнює: робитьглибокий мушкетерський уклін)
Ах, я без квітів! – Що за прикрість!..
Мама:
Тарасе, годі блазнювати! –
Дівчаток треба привітати!
Тарас:
Ой, вибачте мені, кохані –
У сяйві славної Діани
Я не помітив вас. Привіт!..
Мамусю! Де є мій обід?
Мама:
Обід на кухні – все готово…
А я з дівчатками ще слово…
(Тарас іде в ліву кулісу, по дорозі знов чіпляючи Діану, яка на нього замахується.)
Мама:
Півонії ваші і справді чудові,
Цікаво і те, що вони кольорові,
Доречні і ці побажання у коді,
І слово, і музика дійсно у згоді…
Діана:
Я соло до свята приготувала:
Я квіти жасміну у пісню зібрала.
Мама:
О, жасмін, це так чудово!
Що ж, тобі даємо слово!
Пісня Діани про жасмін.
Чумацький шлях жасміну білопінного
Розсипався, неначе самоцвіти,
Щоб не згубилась ні одна зірчина,
Я стрічкою прикрашу гарно квіти,
Дзвенить струною між зірок повітря,
І дмуха вітер пахощами літа,
Сьогодні вам дарую кожну зірку,
Вітаю вас сердешно разом з вітром.
(Вокаліз з колоратурами)
Щебечуть пташки між зірок жасміну…
До вас мій спів з пташиним разом лине!..
//
Мама:
Маєш легкий голосочок
І співаєш, наче пташка,
Аж душа моя тріпоче –
Так співать тобі не важко?
Діана:
Люблю я співати,
Мов пташка, порхати…
На жаль, я – безкрила…
Тарас (з’являється зліва, з боку кухні):
Вважай, щоби кішечка
Пташку не з’їла!
(до мами)
До нас прийшли зразкові діти,
Я теж їм подарую квіти!
Пісня Тараса
//
На городі ріс будяк
Та біля капусти,
Був він зліший від чортяки –
Вкрит шипами густо!..
Ой будяк, будячок,
Не чіпляйся діточок!
Біля стайні – диво! –
Виросла кропива,
Висока, стояча,
Пишна та кусача!..
Якщо дівчина лінива,
То вкуси її, кропива!
//
Оля:
Тарасе, ну що безперервно глузуєш?!
Ти сам – наче кактус колючий!.. – Не чуєш?..
Ми готуємо квіти до свята –
Відзначать ювілейную дату,
Ми учительку нашу шануємо
І букет їй музичний готуємо!..
А ти зі своїми будяками та кропивами пхаєшся!..
Тарас (ображено):
Ну і прошу! Я можу не пхатись,
Я пішов з компаком спілкуватись,
Він розумніший ваших жасмінів,
З ним готовий сидіти години…
Мама:
Який ти нечемний зухвалий хлопчина,
Колись був – пристойна порядна дитина,
Тепер з тим компьютером світу не бачиш…
Тарас:
Нічого не зробиш – така в мене вдача!
(робить ручкою глузливе «па-па» і зникає зправа).
Андріана:
То ж можемо так привітання лишити,
Чи, може, належить щось переробити?..
Мама:
Мені до вподоби букет ваш музичний,
Він – естетичний і зовсім не звичний!
Такому дарунку була би я рада!
Лишайте все так – ось моя вам порада!
Дівчата разом:
Отож вибачайте, що час ваш забрали,
Тепер ми упевненості набрали.
А може ви підете з нами на свято –
Запрошених буде там дуже багато!..
Мама:
Побачимо, дякую.
Справи домашні
Хоч ніби – не страшні,
Та все ж – безконечні,
І мушу тягнути я їх безперечно,
Софійка розв’язуватиме задачу,
Тарас у компьютера згає весь вечір.
(Всі залишають сцену наліво. Потім Софія повертається і знову сідає за задачу)
Явління 3.
(Щось пише в зошиті, задумується, потім знову пише)
Софія:
Дуже дивна ця задача,
І старалась я добряче,
Щоб задачу розв’язати,
Та не можу раду дати!
У Тараса запитаю,
Хай сестрі допомагає! (кричить):
Тарасе!
Тарасе!.. (тупає ногою):
Знов причепився до того компьютера! (іде вправо)
; (Невеличка пауза, після якої з плачем з’являється Софія і повільно йде сценою, щоб пожалітись мамі, накручуючи по хроматизмах плач в бік істерики):
Ма-ма-а-а-а! Він не-е-е-е хо-о-о-о-о… о! о! о-че! (фраза повторюється по полутонах вгору в межах діапазону)
(З лівої частини з’являється мати, обнімає Софію, дивиться у підручник)
Мама:
Я з Тарасом розберуся,
Я з Тарасом посварюся,
А тобі не допоможу,
Бо забула вже, не можу
Математику згадати,
Щоб задачку розв’язати.
Донечко, іди до Олі,
Оля добре вчиться в школі,
Чемна дівчинка й хороша,
Сподіваюсь, допоможе!
А до того ще й – сусідка.
То ж везе тобі, як рідко…
(Софія збирає рюкзак і йде в лівий бік.
Дзвонить телефон. Мама підносить трубку. )
Телефонна розмова.
//
Голос маминої подруги (за кадром):
Як справи? Що робиш?
Чи діти заїли?
Мама:
Ой слухай, не маю вже більше я сили!
З компьютером маю велику проблему,
Стражда безневинно нервова система…
Голос маминої подруги:
Що сталось, кохана? Він знов зависає?
Боюсь, що на це я поради не маю!..
Мама:
На жаль, зависає не він, а Тарас…
Голос маминої подруги:
До речі, ти чула? – новини у нас.
Мама:
У нас – це у кого? У тебе чи в мене?..
Голос маминої подруги:
Новина – масштабна, новина – страшенна…
По світі крокує
Невпинная пошість
І жатву лихую
Мов трактором косить!..
Мама:
Про що ти говориш? – Мене вже злякала!..
Голос маминої подруги:
Ну певно, цього не видасться замало!
Про вірус комп’ютерний…
Мама:
Що? Я не чую!..
Голос маминої подруги:
Про вірус комп’ютерний! Він вже мутує!
Мама:
Компьютерний вірус? Та що ж тут нового?
А що, він досяг вже компьютера твого?!
А що ж з спецпрограмами ти забарилась –
Вони не допустять компьютерний вірус!..
Голос маминої подруги:
Та він же мутує! – хіба ти не чуєш?!
Мама:
Мутує?!? Ти, певно, кохана, шуткуєш!
Голос маминої подруги:
Хіба ж тут до сміху! – Жахлива новина,
Коли заражає людину машина!
Мама:
Невже!!!
Голос маминої подруги:
І отож, небезпека чатує…
Мама:
А що ж то від цього людину лікує?..
Голос маминої подруги:
На жаль, медицина є поки безсила…
Мама:
То що ж він – доводить людей до могили?!.
Голос маминої подруги:
Щоб так вже критично – то поки що ні,
Та звістки про хворих дивні і сумні…
Мама:
То власне, які ж у недуги симптоми?
Бо може я хвора – пригнічує втома…
Голос маминої подруги:
Симптоми? Ну так як в компьютері – збій
Програми людських спілкувань та подій…
Мама:
Скажи, а у чому цей збій полягає?..
Ало… Ти не чуєш?..
Голос маминої подруги:
Я чую. Не знаю…
З правого боку сцени різкий звуковий або візуальний ефект. Мама жбурляє трубку, яка падає зі столу, і кидається у бік правого карману.
Мама:
Ой лишенько! Тарасе! Що сталось?!
Голос маминої подруги:
Ало!.. Ало!.. Та що ж таке зчинилось?!.
Ало!.. Ало!.. Куди ж це ти поділась?!..
Ало!.. Ало!.. В душі моїй тривога!
Ало!.. Ало!.. Дзвоню по допомогу! (короткі гудки)
//
(Зправа вискакує ошелешений Тарас, плюхається на стілець біля столу, охоплює голову руками, співає вокаліз на «ма» - 1 квадрат. Мати застигає на місці й сполохано дивиться на сина.)
Дует мами і Тараса.
//
(Тарас «ма-ма-ма», мати – слова):
Мати:
Тарасе! Що ж то сталось?
Розбилось щось? Зламалось?..
Тарас! Тебе питаю!
Що ж «макаєш»?! Не знаєш,
Що трапилось з тобою?
Дістав мене ти грою
В компьютерні страшилки!
Що трапилося, синку?!
(підходить до Тараса, кладе руку йому на плече, продовжує співати монологом):
Що-ма тра-ма-пи-ма-ло-мась
З то-ма-бой-ма си-ма-нку?..
(Тарас дивиться на маму переляканими очима, кілька разів повторює «ма» і тікає вправо.)
//
Сцена мами з лікарем.
(Дзвонять у двері, мати скеровується у лівий бік і з’являється з лікарем.)
//
Лікар:
Що трапилось? Де хворий? –
Його огляну скоро!
Мати:
Я-ма…
Лікар:
Де яма? Що за яма?
Хтось впав у яму?
Мати:
Ма-ма…
Лікар:
То мама впала в яму?
Чия ж то була мама?
І де вона є?
Мати:
Ла-ма…
Лікар:
То в ямі мама лами?
Якої лами?!?
Мати:
За-ма…
Лікар:
У мами зама лама,
Яка звалилась в яму…
(речитативом)
Що ви морочите мені голову?!.
(Мама бере на столі листок паперу й починає на нім щось писати, лікар дивиться через її плече й повільно повторює вголос написаний текст)
Лікар:
«Я мала запитати в сина,
Що сталось, та у цю хвилину,
Затявся він на складі «ма»,
Без «ма» не можу я й сама…
(Лікар поспішно вбирає маску, дістає з кишені резинові рукавички, спішно їх одягає й кладе руку на голову мами, потім мацає її пульс)
Лікар:
Сказати чесно, я не знаю,
Але підозри певні маю…
Де син ваш? Як його?..
(Мати пише…)
Лікар:
…Тарас…
Забрати маю вас до нас –
В лікарню їдемо негайно,
В лікарні вас обстежать файно…
(Мати хоче знов писати, але лікар її стримує)
Ідіть швидесенько за сином,
Зібратись вам даю хвилину!
(Мати сплескує руками, кидається вправо, виходить з Тарасом та торбою й вони прямують за лікарем наліво.)
//
Кінець 1 дії.
Інтермедія.
;
Пуста сцена. Коротенький музичний антракт, покликаний відокремити у часі дію попередню від дії наступної.
Воплі Тараса за межами сценічної площадки. На сцену вискакує Тарас, за ним женеться компьютерний Вірус-монстр, Тарас кричить «ма-ма!», бігають з воплями по сцені. З’являється мама Тараса, Вірус нападає на неї, вона теж бігає по сцені й кричить «ма-ма!». Вірус диявольськи сміється й передражнює їх: «Ма-ма!.. Ма-ма!.. Ха-ха-ха!..» Нападає на них й стукає їх між собою лобами.
Вони знову репетують ма-ма! й тікають за куліси. Вірус задоволено потирає руки й біжить за ними…
Знову на сцену вискакує захеканий Тарас й натикається на лікаря. Лікар трясе Тараса за плечі.
Лікар:
Годі спати, прокидайся!
Та й додому вже збирайся,
Тут тобі кошмари сняться –
Маєш вдома відіспаться…
Тарас (протирає очі руками):
Ска-ма жи-ма те-ма…
Лікар:
Дарма!..
Тарас:
Лі-ма ка-ма рю-ма…
Лікар:
О, мама вже іде сама…
(до обох)
Надії вам нема!
Хоч як турбуєтесь за сина,
Та ще не винайшли вакцину
Від того вірусу-мутанта –
На жаль ніхто не ма гарантій…
(гладить Тараса по голові)
Йому я випішу пілюлі –
Отож, додому – та до люлі:
Хій уві сні відпочиває,
А не кошмари споглядає…
Наука вже тренує мізки,
Але допоки ще без зиску,
Єдина рада вам – чекати
Та дива дивного благати,
Нехай ваш син побільше спить,
З пілюлями – солодко снить,
І вам я раджу відпочити,
Бо більше нічого робити!..
Залишають сцену, знову звучить музична тема антракту.
ДІЯ 2.
Явління 4.
(Дзвонить телефон. З боку кухні заскакує Тарас, протягує руку до телефону, хоче взяти трубку, але вагається. Потім відмахується від телефона та засмучено й повільно співає):
Монолог Тараса
//
Тарас:
Не-ма…
Не;спі ; лку ; юсь ; я ; ви ; ра ; зно (і т.д. – через паузи)
Добре, що вже не заразний!
Я не можу трубку взяти –
Як я буду розмовляти:
Через «ма» чи по складах?..
Так засмучений, що – ах!..
(Знімає телефонний аппарат зі столу та ховає його в шуфлядку чи забирає зі сцени.)
Тепер я спілкуюся
Дуже повільно,
Язик мій є кволим,
Думки – не мобільні,
Безсилий змінити
Хоча би на йоту
Своє спілкування,
То ж маю турботу:
Що діять?
У кого шукать допомогу?!?
Який я нещасний!
Який я убогий!
Тепер до компьютеру я – ні на крок –
Напевно, отримав до смерті урок!..
(молиться без затинання, сам собі дивуючись від такого відкриття):
О Боже! Я буду розумним і чемним!
Зверни свої яснії очі на мене!..
//
(без молитви затинається далі)
Не-ма…
Не – вже?!.
Ні…
Молитва Тараса
//
(без затинання)
О Боже великий,
Тебе я благаю:
Верни мені мову!
Клянусь всім, що маю:
Обмежу компьютерні ігри й забави,
Здобуду я чемного парубка славу,
Я вчитимусь добре й наповнюсь знаннями,
Прошу Тебе, Боже, Ти зглянься на маму,
Верни їй можливості до спілкування,
Хай буде щаслива від раня до раня…
Залишу буття в віртуальному світі,
Я вийду на сонце, підставлюсь під вітер,
З дівчат кепкувати навік зарікаюсь…
Почуй мене, Господи!
Щиро я каюсь!..
//
Сцена Тараса та Діани.
(Раптом звучить ніжний бароковий менует; балетною ходою з’являється Діана, вбрана у барокове вбрання і загорнута у велику прозору накидку. В руці вона тримає свічник “під барокко” із запаленою свічкою. )
Тарас:
Ді-ма?..
Діана:
Я не Діма, я – Діана…
Тарас:
А – чо – го – так – ди – вно – вбра – на – ?
Зві-дки ти взялася тут?..
Діана:
Був Ти Господом почутий,
Адже ти звертавсь до Нього
І просив про допомогу…
Ось тобі свічник чарівний –
Якщо будеш безпреривно
Ти на полум’я дивитись,
Можеш з нами опинитись
Там, де вірусу нема…
Тарас:
А-ма…
Діана:
Мама трапить там сама.
(Діана ставить свічник на стіл і, крутячись навколо власної вісі, зникає у правому кармані. Тарас підхоплюється, біжить вправо, повертається непевний та здивований).
//
Тарас (далі затинаючись):
Нема… Не-на-че ро-зчи-ни-лась…
І як вона тут опинилась?
Куди запрошує мене?..
(рішуче):
Хай Бог мене не омине!..
Явління 5 (барокове).
(Тарас вигідно сідає і починає пильно дивитись на полум’я свічки. Пострупово наближається музика менуету, через квадрат музики з правого боку сцении з’являється Діана у бароковому вбранні, зліва – назустріч їй – кроком менуету ідуть Оля та Андріана, так само у барокових сукнях та перуках з вельонами. Зустрічаються за спиною Тараса, не помічаючи його – він продовжує дивитись на полум’я свічі. Дівчата роблять менуетні па, Діана починає співати на мелодію менуету.)
Менует Діани
//
Дивни-и-и-ий сон ме-е-е-е-ні-і присни-ився
Ніби-и-и-и і-нши-и-и-ий світ воплоти-ився,
Хлопчи-и-ик засмуче-е-ни-ий тяжко зітха-ає,
Клопі-і-іт з розмово-ою-у й співом він ма-ає,
Дивно-о та-ак вбрани-ий та-а ще й безпора-адний,
Та ду-уже-е мили-ий ві-ін, гарний та ла-адний…
Викли-ика-ав в серці-і мо-оїм він триво-огу,
Прагну-ула-а дати-и йо-ому допомо-огу…
Дівчата:
Люба Діано, ах! що тобі сталось?
Дуже сумна ти, мабуть закохалась…
Діана (далі танцюючи менует):
Це відчуття мені ще невідоме –
Тугу свою не відкрию нікому,
Тільки ви, мої вірні подруги,
Здатні розвіяти смуток та тугу…
//
(Раптом Діана побачила свічник, перестала танцювати і спантеличено дивиться на свічник. Тараса вона не бачить. Дівчата теж перестали танцювати й дивляться на Діану, вони не бачать ні свічника, ні Тараса).
Діана:
Ах! Цей свічник йому подарувала!
О так! Собі це точно пригадала!
І полум’я свічі іще горить!..
Його негайно треба загасить!
(Підходить до столу, задуває полум’я і лише тепер бачить Тараса, який різко відсуває стілець від столу та встає. Тепер його бачать й дівчата.)
Тарас:
Діано, ти звідки? – Ще й так дивно вбрана…
Чи, може, то снишся мені ти, Діано?!.
(В цей момент в нього звідкись випадає мобільний телефон, Тарас його підносить):
Ой, впала мобіла… Хоча б не розбилась!..
А де ж моя мама? Чого забарилась?
Що мама тут буде, то ти обіцяла –
От тільки не знаю, чи правду казала…
Діана (обурено говорить):
Я завжди кажу правду!..
Дівчата:
Діана – принцеса, й ніколи не бреше!..
Чого їй брехати, вона незалежна!..
Тарас:
Діана – принцеса?! То, певно, у сні я!
А-ну, перевірю, як робить мобільний?!.
(Дістає з кишені мобільний телефон, маніпулує з ним, але телефон не працює.)
(Дівчата здивовано між собою):
Бароковий ансамбль дівчат
Дівчата:
Який же він дивний,
Який чудернацький…
Діана:
Невже знов я сплю
І його знову бачу?
Дівчата! Я сплю?!
Дівчата:
Ні, не спиш, ми з тобою…
Діана:
То, певно, щось сталось мені з головою,
Бо бачу Тараса я поруч з собою…
Дівчата:
Та ні, ти – нормальна,
Він дійсно є з нами,
Та ще й вимагає
Щоб була тут мама…
//
(Тарас далі намагається включити мобілку, трясе її, постукує тощо)
(З лівого боку на середину сцени кількома різвими рухами вискакує мама, озирається навкруги, спантеличино дивиться на дівчат… - німа картина)
Мама:
Я спала, і раптом сюди я попала!
О, як же це трапилось?
Як же це сталось?!?
(Здивовано й щасливо)
Я вільно говорю! Я не затинаюсь!
(бачить Тараса, який відійшов убік та нічого не помічає, бо зайнятий мобілкою)
Тарасе! А ти звідки тут? – я питаю…
Тарас (підбігає до мамі й обнімає її):
О мамо! Як добре що ти тут з’явилась,
Бо я вже боявся, що ти забарилась,
Дивись, тут Діана, та ще й дивно вбрана…
Мама:
І дійсно, якась барокова Діана…
Діана:
А я вас не знаю, я вперше вас бачу,
Та мушу сказати, що дивно, одначе
Не те, як я вбрана, а як вбрані ви –
Не вкрили перукою голови,
Чомусь у штанцях, а не в сукні бальовій,
Ну дуже ви дивні…
(дивиться на Тараса)
…і дуже чудові…
Давайте станцюємо – істина в танці!
Сьогодні ви гості мої та обранці!
;(Знову звучить музика менуету, Діана запрошує до танця Тараса, він пробує достосуватись до танця, але не витримує такого повільного темпу й починає танцювати сучасний танець (брейк-данс?) – музика змінюється на сучасну. Діана та дівчата – в шоці, мама радісно плескає в долоні.)
Діана:
Тарасе! Я так танцювати не вмію!..
Тарас:
Та що за проблема?! Ці рухи простії!
Діана:
Хіба ж менует це?! Це – дикії танці!
Тарас:
Та ні, я не важу на славу Русланці!
Мама (розважає вголос) :
Так, ми у барокко – цю музику знаю,
І, певно, тому я вже не затинаюсь,
Що в давні часи про компьютер не чули,
Тоді ще забави інакшиї були,
А вірус компьютерний тут просто зник,
Тому без проблеми працює язик!
Тому і Тарас без проблем розмовляє…
Та як повернутись додому – не знаю!
Явління 6.
(розмовне)
(за кулісами зліва чути голос Софії):
Софія:
Мамо!..Тарасе! Ну де ви???
(Наполегливий дзвінок у двері. Музика стихає. Дівчата заднім ходом дрібними крочками зникають у правій кишені, мама з Тарасом завмирають. Знову наполегливий дзвінок).
Софія:
Мамо! Тарасе! Та де ж ви?!?
Мама (сплескує руками):
Ой! Це ж прийшла Софійка зі школи!
(кидається в ліву кулісу відчиняти двері)
Тарас:
Ну й діла!.. Іду до компьютеру…
Ой ні! Ні за що!
Тільки в разі крайньої потреби!
Краще зустріну сестру!..
;Пуста сцена. Наближається радісна музика.
;Фінал.
//
Софія:
Тарасе, як добре, що ти вже здоровий,
Що чітким й доступним є кожнеє слово,
Як класно мене на порозі вітаєш
І до компьютеру не поспішаєш!
Мама:
Компьютер – машина,
Душі він не має,
Хоч як він корисний,
Та все ж підгружає:
Софія:
Тебе забирав в нас
І вірус підкинув…
Тарас:
До нього розважливим буду віднині…
(дістає з кишені мобілку, розмовляє):
Діано?
Ідіть вже!
Чого забарились?
Вже наші забави музичні скінчились!
Присутні у залі чекають на вас,
Отож, бути з нами на сцені – вже час!..
(з правої кишені виходять Діана, Оля та Андріана)
Діана:
На сцені змішалися
правда та казка,
Та маєте в дії
відчути підказку,
Яким треба бути
у вирі життєвим,
Щоб стався ваш день
не пустим, а дієвим!
Андріана:
Хай вітер життя
обвіва вас з любовью,
Оля:
Хай сонце по жилах
тече разом з кров’ю,
Софія:
Хай співи пташок
долинають до серця,
Мама:
Хай пісні лунають,
Мелодія ллється!..
Всі разом:
Не буде компьютер дітьми керувати
Та їх забирати від мами та тата!
Компьютерний вірус хай нас не торкнеться,
Дісплей на замінить життя в нашім серці,
-Єднає нас дружба!
-Єдна спілкування!
-А вам ми бажаємо щастя й кохання!..
//
Кінець.
Львів, 17.02.06.