Василь МИСИК (27.07.1907-3.03.1983)
Перевод сделан по изданию: ЛАН. Вибране. — К.: Дніпро, 1970. С. 26
РІКА ВМИРАЄ
Ви бачили, як річка завмирає
Десь у степу, в полинному краю,
Як посуха до мулу випиває
Її ослаблу, сонну течію,
Хатини понад нею, як удови [1967=> наче тіні],
Розпачливо тремтять, і суховій [1967=> Убого сиротіють — і вітри]
Переклик жаб, тривожні їх розмови [1967=> як голоси пустині]
Розмикує в пустелі степовій? [1967=> Доносять у весняні вечори]
Ріка вмирає. Де світліли лона
Просторих плес, де радісно-ясна
Освічувала ранками бездонна
Задумана небесна глибина,
Де кринички сльозилися із глею,
Спокійним плюском сповнюючи тиш,
Де піну, що пливла за течією,
Плавучий перехоплював комиш, —
Там нині мертво скрізь.
1926
[ПЕРЕВОД]
РЕКА УМИРАЕТ
Вы видели, как речка замирает
Там, где полынью поросло жнивьё,
Как засуха до ила выпивает
Бессильное течение её?
Над нею хаты собрались, как вдовы:
дрожат во тьме, и только суховей
Лягушек жалобы, за словом слово,
разносит над просторами степей.
Так умирает речка. Где сияло
Зерцало плёсов, где, ясным ясна,
Над ним, как счастье, по утрам стояла
Задумчиво небес голубизна,
Где пробивались роднички из глины,
Спокойным плеском наполняя тишь,
Где уносимую теченьем тину
Плавучий перехватывал камыш, —
Там всё мертво теперь.
14 января 2006 © В. Яськов, Харьков