Закрий домовину - лиш темрява й тиша,
Рахуй, доки мозок не згасне, як свічка,
Рахуй, не зважай, якщо сили облишать,
Рахуй, не питаючи навіть навіщо...
Бо це скаженіше усіх твоїх збочень,
Де ти, як будинок, де тихо і темно -
Годинник, мов серце, і вікна, як очі
І привид над дахом. І все це даремно.
Бо знову всередині щось шаленіє,
З раптових думок не зупиниться жодна,
Так просто і страшно торкнутися шиї,
А пульсу немає. Вона вже холодна.
То швидше рахуй і закрий домовину,
Аж доки твій біль не опиниться зовні
Пустими очима чужої людини,
Та чимось таким, що лежить на долоні.