На асфальті підсохлому — тріщина...
Пам'ятаєш мене — це так здорово!
Я, напевно, остання та дівчина,
Від якої б тікати по-скорому,
Необачно розбивши ті відстані
На короткі, як видих, дистанції,
Відкидаючи далі можливості, —
Із вагону, за метр до станції!
А трамвайчик мій котить насуплено,
Хоч і рейки скінчились під горкою...
Лиш під шовком тоненької суконьки
Ледь тремтячі коліна оговтались.
У дівочому погляді ясному —
Сум ночей — і щасливих, і болісних...
Ні, не був ти негідником, красенем —
Я була збожеволілим проліском.
20.05.2010
*shedevra*
Эля Григ . . . http://www.stihi.ru/2010/02/27/7203