Я стою на колінах у церкві
і шепочу про себе слова.
Знаєш, дивно та я ще жива,
почуття у душі тільки мертві.
Хай хустинка сповзає на плечі,
не найтяжчий це буде мій гріх.
Не схилила тебе я до ніг,
серце зрадив жорстокий вечір.
Я молитву повторю знов тричі
та даремно, не віриш мені.
Тільки знаєш про всі мої сни,
лише знову твій погляд хижий.
Ти не віриш... ні в чорта, ні в Бога
і клянеш вже давно ти себе.
Тільки час, наче річка пливе,
стали різними наші дороги.
© Зеленоглазая, 2010
25.01.2010
Из цикла "Ты - мой личный сорт героина"