Цвіт вишневий падає на роси,
Відливає сріблом сивина.
Мариться мені дитинство босе
І кохання першого весна.
Світ пливе у спогадах минулих,
Їм до нас не має вороття.
Ніби хтось із хмар похмурих,
Змалював усе моє життя.
Та не має серце моє болю,
Все навколо пахне і цвіте.
Завжди буду дякувати долю,
Що дивлюсь на сонце золоте.
Хай від серця відлягає туга
І вином червоним грає кров.
Зміниться на білу чорна смуга,
Маком зацвіте в душі любов.
Літ своїх відлуння буду чути,
В шелесті осінніх, жухлих трав.
Тільки б мені голос не забути
І очей що в юності кохав.
А світи завжди будуть летіти,
В просторі не маючим кінця.
Сонцю посміхатимуться діти,
Бо в цім воля вічного Творця.