Заховалося сонце за хмари,
І безсила упала рука.
33-го року примара
В Україні сьогодні блука.
Смокче з нас і життя наше й сили,
Знов лаштує голодні жнива.
Скоро з’являться братські могили,
Наш народ не живе — вижива.
Де ж обіцяні людям реформи?
Де «прориви», «добробут» і «цвіт»?
Скоро знов запровадять в нас норму,
Як в блокаду, на воду і хліб.
Діти в школі втрачають свідомість,
Їх голоднії вчать вчителі.
Мов осліп у нас уряд. Де совість
У гаранта цієї землі?
Роз’їжджає він в інші країни.
Що шука за далеким «бугром»?
Безталанну свою Україну
Продає він за пишний прийом.
Наш гарант — зять чиказької мами
І халуй закордонних наброд.
Він свічу поминальну поставив
Над Дніпром за вкраїнський народ.
Його куми грабують щоденно,
Не соромлячись, зраджують нас.
Ще лозинських нових, лазаренків
Нам відкриє історії час.
І життя наше мов завмирає
Від цинізму, брехні та «отрут»,
Бо на нього табу накладає
Буржуа — корумпований спрут.
Україно! Журавочко мила!
Ти розправ своє біло крило,
Щоб примари месії-майдауна
На просторах твоїх не було.