А я вiд тебе, любий, шаленiю.
Так не буває у реальному життi .
Моя, поки що, нездiйсненна мрiя,
Це ти, коханий, весь мiй свiт - це тiльки ти.
Лиш раз дає таке кохання доля
Вишневим теплим ранком в юнiї лiта.
Ще недоторкана душа на волi,
Наївна, чиста, трепетна та молода.
Хотіла бути я з тобою разом,
Але та доля не судилася мені...
Лишились в серці смуток і образа,
Та попіл радості, що в ті згоріла дні.
Тож я пiшла, не мовивши ні слова,
На згадку тiльки написала вiрш в журбі…
Надiї не було, що, може, знову
Почнем, у супереч i долi, i собi.
Та час пройшов, пройшли десятилiття,
Нас доля разом, необачно, зводить знов.
Обоє ми, як тi двадцятирiчнi ,
I знов у душах наших мерехтить любов!
02.09.2010г.
на русском
http://www.stihi.ru/2013/05/20/2286