Ти думав, що зможеш про мене забути,
Що плакати буду, що буду благати,
Навколішки стану, щоб міг ти почути,
Що смерть вже мені наступає на п’яти.
Ти думав, що я обездолена, квола
Піду між людей, простягну їм долоню.
За серце схоплюся, впаду я додолу,
Плекатиму мрії, де в тебе в полоні.
Ти думав, крім тебе ніхто не захоче
До мене тулитись, та біль мій долати,
В жагучім коханні ділити всі ночі,
І серце моє від страждань зігрівати.
Ти думав, що я приповзу і скорюся,
Принижена, боса і горем розбита…
А я лиш тим думам твоїм посміхнуся –
Від щастя й кохання я несамовита.