Лиш доторкнуся… Час летить невпинно…
До споминів, до відчайдушних слів…
В такт рухів, пестощів неспинних,
До тих часів, коли від ніжності ти млів.
Коли мереживом сердець складались мрії,
І вітерець розвіював, тріпав волосся.
І візерунками на склі мороз плекав надії,
Коханих огортаючи в мальованім колоссі.
Лиш відштовхну… Не хочу пам’ятати…
Не хочу відчувати біль в клітині кожній,
Не хочу бавити, нестримно пригортати…
Кохати, як тоді, нажаль, ти неспроможний…